Безсоння, Нічниці та Колискові пісні
Давайте сьогодні поговоримо про Безсоння, Нічниці та Колискові пісні
Я зібрала для вас деяку інформацію про те, як наші прадіди пояснювали це явище та як оберігали себе від мороку.
В українській культурі існує безліч міфів та легенд про демонів чи істот, пов'язаніих з ніччю, мороком та загадковістю.
Історії про них могли бути спробою пояснити деякі явища, такі як кошмари у дітей або незрозумілі шуми і звуки в нічний час.
Згідно з повір’ями, причиною поганого сну дитини були персонажі «нижчої міфології», переважно жіночі міфологічні істоти.
З приходом вечора поміж карпатським хатами починають чигати Нічниці…
Українські Нічниці або як їх ще звуть Плакси чи Крикси, —привиди, що блукають у пітьмі. Нападають ці демони переважно на дітей, особливо на новонароджених, до їх хрещення, заважаючи їм спати. Вони завдають шкоди і жінкам, які нещодавно народили, а також викликають безсоння у людей.
Іван Франко пише про цих істот так: «Нічниця — демон, що ходить по ночі і шкодить жінкам»; «Нічниця — злобний дух, що зсисає дітей і молочних жінок».
Цих персонажок також зустрічаємо в українському фольклорі: «нічниці напали», «нічниці осіли», «нічниці мордують».
У темному вальсі нічних таїнств плавно танцюють тіні, це Нічниця – загадкове втілення ночі. Волосся її, чорне, як блискуча і густа смола, струмує вниз, немов потоки, огортаючи її фігуру. Очі, як два зоряні світила, пронизують темряву, нишком стежачи за кожним рухом… Нічниця одягнена у чорну сукню з тканини, що мерехтить, немов зірки на нічному небі, ніби то чорний обман, що згинається у вихорі її рухів. Крізь тканину проступають невидимі візерунки, створюючи ілюзію взаємопроникнення світу снів та яви.
Страшні почвари просочуються до хати через вікно чи двері разом вечірніми сутінками у вигляді птаха, кажана, великих волохатих черв’яків чи примари злої жінки з довгим волоссям у чорному вбранні, з кігтями на руках.
Нічниці невидимою тінню стоять біля узголів’я колиски або сидять під нею, весь час дошкуляючи немовляті по злобі своєї души. Ці дикі істоти шпиняють, смикають, щипають, лякають нещасне дитя, спричиняючи їй плач.
Легенди стверджують, що Нічниці навіть надають груди немовлятам, отруюючи їх власним молоком або смокчучи їх груди. Крім того, вони можуть вночі обходити пташині гнізда, випивати яйця та душити пташенят.
— Як маля кричить і плаче у сні або мучається і не може заснути — то на нього нападають крикси, плакси або нічниці
— Ними стають душі бездітних жінок і гулящих бабів, яких в селі прокляли чи закляли за безпутство. Ото вони по смерті ходять, мучаються й дітям спати не дають.
Уявлення про Нічниць пов'язане із смертю жінок-відьом, які не мали дітей у житті. Це персоніфікація темряви та загадковості ночі в українському фольклорі, що служить для пояснення різних явищ і вираження страху перед темрявою та невідомим.
В українській народній традиції застосовувалися певні превентивні заходи для запобігання появі Нічниць у хаті та захисту від їхнього впливу.
Отже заборонялося відчиняти вікна та двері в будинку після заходу сонця, прати та вивішувати пелюшки на ніч надворі, гойдати порожнє ліжко, купати дитину у простоялій ніч надворі воді, перебувати дитині на вулиці після сідання сонця, ходити по воду надвечір, згадувати зайця (бо він ніколи не спить).
— Як у хаті є маленька дитина, то не можна згадувати про зайця, навіть слова такого казати, — Бо заєць не спить ніколи — очі в нього завжди відкриті.
Ще кажуть, щоб захистити сон від Нічниць, треба покласти металеві гострі предмети (голка, ніж, ножиці) під дитячим ліжком. А ще дитину перед сном треба викупати у чистій теплій воді з відваром з нічника, опівночника, м’яти чи любистку.
Вважалося, що нічниць можна внести до хати з водою, тому ввечері остерігалися ходити до колодязя. Коли ж вода все-таки вносилася після заходу сонця, рекомендувалося очистити її вогнем, зануривши в неї запалену трісочку.
Материнська колискова в українській традиції вважається універсальним оберегом від нічних лихих сил. У цих колискових піснях фігурує Сон — персонаж, який обожнює дружню родину, слухняну дитину та затишну хатинку.
Ой ходить Сон коло вікон,
А Дрімота коло плота,
Питається Сон Дрімоти:
— А де будем ночувати?
— Де хатонька теплесенька,
Де дитина малесенька,
Там ми будем ночувати,
Дитиночку колисати.
Сон часто ходить у супроводі Котика-муркотика…
Традиційно вірили, що, кладучи кота в люльку разом із малюком, можна викликати сон і забезпечити захист від будь-яких негативних впливів чи злих сил. Кіт в цьому випадку розглядається як оберіг, який бере на себе будь-яке лихо та ворожість, спрямовані на малюка, і залишає його в спокої.
Кота гойдали в колисці, примовляючи: “Як на кота муркота — на дитину дрімота”. Опісля його виймали, колиску застеляли і клали туди немовля.
А ти, котик сірий,
Не ходи по сінях.
А ти, білуватий,
Не ходи по хаті,
Не буди дитяти.
А ти, котик рудько,
Та витопи грубку.
А ти, котик чорний,
Та сідай у човник,
Лови рибки повен,
Щоб і няньці й мамці,
І бабусі старенькій,
І дитинці маленькій. А-а-а.
Гойдаючи колиску, мати у піснях замовляла щастя-здоров'я дитині:
Соньки-дрімки в колисоньки,
Добрий розум в головоньки,
А рісточки у кісточки,
Здоров'я у сердечко.
Ой щоб спало, щастя знало,
Ой щоб росло не боліло,
На серденьку не кволіло.
Назва колискова пісня не є народною, — це фольклористичний термін. У народі ж існують різні назви цих пісень: співати кота, співати люлі, співати при колисці тощо.
Колиска – перше ліжечко дитини – здавна мала символічне та обрядове значення в українській культурі.
Колиски робили опорні та підвісні. Останні були найбільш поширеними на Полтавщині. Їх називали люльками. Кріпили таке ліжечко до гаку на сволоці в хаті чотирма мотузками. Вони, вважалося, символізували сторони світу.
— Перше ліжечко наділяли магічними та охоронними силами, які мали захистити життя та здоров’я дитини. Колиска зазвичай була округлою — її ототожнювали з лоном матері. Така форма вважалась оберегом від нечистих сил.— У деяких регіонах спершу клали ляльку-мотанку, яку мама виготовила, чекаючи малятка.
Під подушку немовлятам клали різні трави – чебрець, м’яту, материнку, полин. Вважалося, що вони сприяють гарному сну та покращують здоров’я.
— Вважалось, що колиска має бути в сім’ї одна — це символізувало тяглість поколінь, збереження традицій. Отож, коли дитина підростала, місце у колисці займала лялька — вона охороняла її від поганих сил до народження наступної дитини. Якщо ж колиска взагалі вже не була потрібною, її виносили на горище, але в жодному разі не рубали і не спалювали, бо то було поганим знаком.
Порожню колиску не можна було гойдати, бо це могло накликати біду на малятко. Колисати вдвох теж не радили — аби не було сварок у сім’ї. А от якщо
подружжя не мало діток, то їм, навпаки, радили прийти у гості до родини з немовлятком і поколисати дитину.
Серед темряви, коли нічниця намагалася завести свої злиденні впливи, люди вдавалися до магічних засобів, щоб її позбутися та повернути дитині спокійний сон та життєві сили. В цьому чарівному світі віри та ритуалів, дерева ставали своєрідними об'єктами обміну магічних енергій. Поставивши дитинку до дуба, вони обмінювали дрімниці та сонливці дерева на нічниці дитини, з покликанням на Божу допомогу.
— Якщо маля надривається, виносили його під дерево, бажано дуб. Казали так: "Добрий вечір тобі, дубе, у мене є синок, а в тебе є дочка. Давай ми с тобою побратаємось, покумаємось. Забери мої ночниці й полуночці, а мені дай сонливці й дримливці. Я з мовою, а Господь з помоччю". Дитина заспокоїться і буде гарно спати.
Обряд передачі дитини від бабусі до матусі через поріг кімнати ставав чарівною церемонією. Жінки зверталися до небесної сили, щоб позбутися злих впливів.
Щоб приспати немовля, по обидва боки порога ставали дві жінки — мати з дитиною на руках і родичка, найчастіше баба. Остання представляла нічницю.
— Ночниця-сестриця, даю тобі кросна берда ткати, а моїй дитинці дай спати, — говорила мати. Після чого двері зачиняли, а дитину з молитвою клали в люльку.
Ганчір'я ляльки, розставлені на вікнах ніччю, слугували магічними стражами, які відлякували нічну небезпеку. Після цього викидання їх на перехресті шляхів вбирали всі негаразди та небезпеки.
У надзвичайно складних ситуаціях, коли родина самостійно не могла впоратися із пануванням нічниць у своєму домі, вони зверталася до ворожки. Така володарка темряви виконувала особливий обряд.
Вигнання Нічниць зазвичай супроводжується ритуальним діалогом, який вимовляють через поріг, вікно або піч жінки: одна робить ножем насічки на стінах або ллє окріп на гребінь, веретена, щітку, голки і тому подібне, кип’ятить воду в котлі, відрізує пасмо волосся у дитини, а мати дитини запитує: «Що ти робиш?». Жінка відповідає: «Виганяю (ріжу, парю, варю і т. п.) нічниці (крикс)». Мати завершує діалог: «Жени (вари, пар, ріж…), щоб їх ніколи не було (щоб вони ніколи не поверталися)
Мета цього обряду полягала в знищенні злих чар та визволенні дитини від страхів і безсоння, що увійшли в її життя чіпкими, кістлявими пальцями.
Після завершення цього магічного процесу крикси, що символізують нічні небезпеки, зникали назавжди з щасливого життя малятка.
Однак варто зазначити, що міфи та легенди про Нічниць є частиною фольклору та міфології, і не мають реальної відповідності у реальному світі.
Ці вірування можуть бути пов'язані зі спробами пояснити причини беспокою дитини та надати експланацію негативним явищам в житті дитини через віру в духовний вплив.
Вони служать радше культурним артефактам, які відбивають світогляд і уяву давніх суспільств.
